Друг уехал

У меня в последнее время почему-то слишком много расставаний.
Первой от меня уехала Шантал. Я помню свое состояние при расставании на вокзале. У меня было ощущение,что частичка меня уезжает сейчас сначала в Киев, потом в Пекин. И былотак грустно и так тоскливо. Еще хуже стало когда Шантал начала плакать в 3 ручья и не хотела садиться в поезд. Мне буквально пришлось впихивать ее в поезд. Она тогда сказала, что очень рада, что приехала на стажировку не куда-нибудь, а во Львов. Потому что именно здесь она смогла познакомиться с такими неимоверными людьми. Расставались мы трудно,но что поделаешь, надо было. Зато дали друг другу обещание встретиться через пол года. Как ни в Китае так где-нибудь на "этой крошечной планетке и с этим чувством юмора нашей жизни" (Цитата взята из изречений А. Шарко).
А вот это она и есть


Два придурка. У нас с ней почему-то не получалось быть приличными людьми. Я на всю жизнь запомню ее стиль произношения моей фамилии и то как смешно она говорит Я ПАПУГАЙ. Это фраза,тоже моих рук дело.
А вот именно так выглядел прощальный вечер у меня дома



Две красотули.
Вообщем, пост посвящается Ли Чинь Хуа. Самой лучшей китайке в мире, по крайней мере для меня.
Соскучилась я по ней.

Я не хочу бути героєм України

Так, пишу цей пост вже втретє. Якшо воно,тобто цей блог знову не захоче його опублікувати, я писати його більше не буду.

Написати цей пост мене змусила одна дуже нехороша ситуація у львівській маршрутці.
Трапилась вона коли ми з моєю любой стажеркою Шантал їхали додому. Виконали роботу в НГО. З чистою душею сіли в маршрутку, тобто загрузилися в неї. Пройшли, заплатили за проїзд. Тут звільнилось місце, я прошла і сіла. Ну звичайно шо ми з Шантал не закінчили нашу розмову від того. Говоримо собі ні на кого не звертаємо уваги. Тут в маршрутку зайшла якась мила жіночка такого вже старшого віку. Я звичайно рипнулась встати і звільнити їй місце, та подивилась ,що позаду є ще одне і тому не зробила цього.
Ну говоримо ми з Шантал і тут до нас повертається хлопець з заднього ряду і на такій майже чудовій англ мові говорить нам :"Girls you are disturbing my ears, can you shut up?" Сказати, що я ахрєнєла, це нічого не сказати. В мене аж дар мови пропав.
Ну звичайно, що я не залишилась в боргу і досить культурно так відповіла йому, що я живу у вільній демократичній країні і моу розмовляти на тій мові на якій я захочу. Але тут Остапа понесло і він почав виливати на мене всі глибинні дитячі психологічні травми, які віе отримав стикаючись з іноземцями чи просто так.
Напевно я би на відреагувала на цю ситуацію так болюче,якби вся маршрутка не піднялась проти нас. Якийсь чувак біля вікна взагалі почав крити нас галицькими матами, тобто що ми курви,лярви і взагалі. Тьотінька яка сиділа на сидінні переді мною поверенулась до мене і сказала так задушевнєньоко мені пропонує навчити Шантал українській мові. Але якщо ви думаєте,що чувак з останнього ряду перестав свій спіч, то ви глибоко помиляєтесь. Він продовжив ще говорити мені про те,яке я гівно що не вступила місце цій вище зазначеній тьоті. Ну вообщем, ситуація склалась просто неймовірна.
А знаєте, що зробила Шантал. Вона вирішила, що вся ситуація тільки в англійській мові і вона почала вибачатись і перед тим хлопцем і перед жіночкою,яка вже бачить як китайка говоритиме українською.
Сльози образи в мене почали капати як тільки я вийшла з маршрутки, закінчилось все істерикою вдома.
Прийшовши додому я почала так думати про себе. От зараз ми отримали можливість продемонструвати Європі наш сервіс і нашу гостинність. Проводячи Євро 2012 ми показуємо себе перед всім світом. А от тепер уявіть,якщо ця ситуація станеться з кимось з туристів. Їх теж облають в маршрутці і теж запропонують вивчити укр мову в негарній формі.
А потім ми кричимо на весь світ, що нам бракує інвестицій в промисловість, в сферу послуг. Мені здається,що інвестувати для початку треба в культуру країни,для того,щоб подібних ситуацій не виникало.
І от пройшовши через таку ситуацію мені згадалась пісня Тартака "Я не хочу бути героєм України". Так от я напевно належу до числа цих людей, тому що зараз в мене такі відчуття: Я не хочу бути героєм України