Листи з дому.

Сьогодні отримала листи від найдорожчих у цьому світі для мене людей. Мами, бабці, дідуся, Насті і Маряни.
Я вам так вдячна! Ви навіть не можете собі цявити наскільки! Справді. Для мене немає нічого дорожче цих листів. Ні гроші, ні сила, ні відзнаки не зможуть привнести в моє життя більше чим ці листи.
Вони є свідченням того, що я живу. Свідченням того, що десь там, за тисячі кіломметрів звідси є Ви, МОЇ ЛЮДИ. Мої кохані люди.Мої найдорожчі, мої найкраші.



Дідусь і бабця точно не зможуть прочитати цього блогу, тому свої подальші слова я напишу їм вже в листі, може прочитає мама, але я краще скажу їй це в особистому спілкуванні по скайпу. Я пишу це для Насті і Маряни.

Для Маряни:
Солодка, ти найкращий мотиватор для мене, як тоді коли я була в Індії так і тепер. Твої листи вміщають стільки підтримки, любові і теплоти, що Титанам просто і не снилось.
Дякую тобі за них!
Знай, я не підведу. Я і надалі буду залишатись собою - із заразним сміхом, з розмовами про мужиків (от тільки знайду тут когось достойного так і почну про нього говорити :)) ), зі своїм властивим лексиконом і зі своїми міцними обіймами!
І ше я не збираюсь мінятись через обставини. Я зможу знайти свій баланс навчання/відпочинку, тому що це Я, ну і тому, що тобі просто не буде з кого брати приклад, якщо я цього не зроблю :)) Тільки дай мені трошки часу і я це зроблю! Я обіцяю.
Одне попрошу, залишайся зі мною, і періодично нагадуй мені про це! Ти ж знаєш мою легковажну натуру :)))



Для Насті:
Цей лист - те, що я очікувала від тебе тоді і те, чого я чекала зараз. Дякую. Він переповнений любовю, наснагою і пристрастю - до роботи, життя, хлопця, мене :))
Ти неповторна і тому настільки важлива для мене.
Продовжую тему маленьких дівчат. Я думаю, що наш з тобою процес дорослішання вже майже завершений. Якщо ми чітко усвідомлюємо те, що вони (дівчатка) вже майже відійшли від нас, значить що вже скоро станемо зовсім дорослими. Знаєш, напевно зараз треба зробити наступний крок - подружитись з тією дитиною всередині нас і почати будувати нові, повномірні стосунки! Тоді не буде отого суму, який періодично може виникати ( і не затримуватись :) )
А ще я дуже за тебе рада. Це не прості, типові слова. Це слова від щирого серця. Це слова найкращої подруги. Я рада і я щаслива за тебе. І я двічі по тричі постукала за тебе :))



А ще я зрозуміла, що не хочу жити тут. Тут я не відчуваю своєї приналежності. Не має такого відчуття дому, чи хоча би натяку на те, що я можу його тут заснувати. Звичайно, все може змінитись, я закохаюсь, одружусь і для мене тут буде рай, але шось мало вірогідно. Напвено я занадто добре себе знаю.
Деякий час назад я сказала мамі, що напевно би змогла тут залишитись і відразу відчула якийсь сум в серці. Одночасно з ним, відчула сум в маминому голосі. Я не хочу сумувати сама і не хочу щоб сумували мої близькі. Я хочу бути поруч з ними.
З ними всіма!

My laboratory work :)

Well, I don't have anything specific to write here, I just have some time before my experiment will be ready in incubator :) And finally cancer cells that I'm working with will be in proper state :)
Well, yes, I'm working in the lab that is dealing with NO effect on breast cancer cells. I think that when you will hear someone saying free radical first thing that will appear in your mind - oh, they are harmful for skin and other organs (at least I thought like that at the beginning, probably too much TV advertisement is in my mind :))) ) So, it is one side of the coin and from another side lies something not discovered or even never thought about :) It is positive effect of NO, it can protect cells. So, in this lab we want to find out how NO is working inside of our body, maybe it will have high efficacy against cancer and it will be m=new revolutionary treatment of it or maybe simply it have such a big protective effect that it can positively influence normal, non cancer cells in our organism and we can be protected from cancer? Who knows? That's why we are here :) We want to know the truth :))))
My work here was quite simple at the beginning - maintaining cells alive :) It was fun, working with cool stuff, like different pippets, wearing gloves, see, it's fun :))) And then I started to be even more important member in the lab, I ran my own first half practical half scientific experiment.
Well, I though that I totally screw it up. I don't know why. Just like that, only :) Because I thought that my hands are growing not for proper place to make everything properly and according to all standards, well you know all this crap :)
So, I though that I was just simply practicing how to do all that experiment stuff :)

So, I didn't care that much about results, I wanted just to learn how to do that :)
Well, after finishing of the experiment I was happy that finally this disaster finished, so my mentor in lab - Sumit is saying to me next morning - Professor Thomas was happy with your results! I said: "Really? What did he say about it?" He: "Well, nothing special, just like that" I: "Ok, cool"
In the evening, I'm working in the lab and my professor is coming and saying to me: "Well girl, you are lucky one!" I;"Why? What happened?" He: "You just coming to this lab and already becoming famous!" I said: "Ok, it is great, but at least tell me how did it happen?" He: " See, this is a paper about protein that you were working with, so in 2008 there was a hypothesis, that this protein might be effected by NO and with your experiment you proved it!"
Guys, can you imagine me, staying in front of the professor with my mouth opened and filling that I'm a part of something BIG, really BIG, that is called SCIENCE!!!!!
And at that moment damn motivation came to me! Really, I don't know even how to describe that feeling, it is like a passion, that is coming from inside.
No, it is totally fine for me to stay in the lab for 10 hours, working like a slave here, with lot's of patience, lot's of motivation and desire to do something outstanding, on the other hand I still have lot's of studying, lot's of it, but I'm happy, I know that I can do that with persistent work in this direction.
So, now I'm still seating in my lab, waiting 5 more minutes and starting DOING BIG :)

Hugs :)

Маленькая девочка

Ребята, а вы не видели, здесь не пробегала такая маленькая девочка с кучерявыми волосами? Нет? Ну как же? У нее такой озорной смех,что его просто невозможно пропустить. Она умеет улыбаться тогда,когда улыбаться просто не от чего.
Ну моежт быть это поможет вам вспомнить ее: Она любит помогать другим и никогда не оставит друга в беде, она умеет поднять настроение всем, кому сейчас грустно. Она конечно тоже умеет впадать в меланхолию, но слава Богу не надолго. Она знает как найти выход из любой ситуации, даже из откровенной жопы. Хоть она и маленькая, но очень любит всякие нехорошие слова :0 У нее конечно есть еще парочка плохих привычек, но кто из нас не без греха? :)

А еще знаете,Она умеет видеть в серых красках дождя определенную красоту. Вы точно ее не встречали? Точно?

Она знает, что вокруг нее столько красок и столько всего еще не открытого и столько всего не изученного, что она не перестаеь удивляться, когда в который раз это находит. Каждый день она ищет для себя что-то новое и что-то интересно и она НИКОГДА, ребята, честное слово, НИКОГДА не перестает удивляться жизни и что самое главное это что-то, что она видит каждый день всегда приятное.

Она не всегда хочет смотреть реалистично на жизнь,но что пожелаешь, просто так ей легче жить в жтом грубом мире. Так намного легче.





Знаете, я тоже перестаю ее видеть утром в зеркале. И мне это совершенно не нравиться. Ведь мы с ней уже так давно дружим. 2 ноября будет уже 21 год как никак. А это на самом деле много. Я не хочу завтра проснуться и не уведеть ее рядом со мной в зеркале.

Сложно.

Подскажите как ее найти и снова вернуть в мою жизнь!!!!!! Очень нужно. Честно...