Листи з дому.

Сьогодні отримала листи від найдорожчих у цьому світі для мене людей. Мами, бабці, дідуся, Насті і Маряни.
Я вам так вдячна! Ви навіть не можете собі цявити наскільки! Справді. Для мене немає нічого дорожче цих листів. Ні гроші, ні сила, ні відзнаки не зможуть привнести в моє життя більше чим ці листи.
Вони є свідченням того, що я живу. Свідченням того, що десь там, за тисячі кіломметрів звідси є Ви, МОЇ ЛЮДИ. Мої кохані люди.Мої найдорожчі, мої найкраші.



Дідусь і бабця точно не зможуть прочитати цього блогу, тому свої подальші слова я напишу їм вже в листі, може прочитає мама, але я краще скажу їй це в особистому спілкуванні по скайпу. Я пишу це для Насті і Маряни.

Для Маряни:
Солодка, ти найкращий мотиватор для мене, як тоді коли я була в Індії так і тепер. Твої листи вміщають стільки підтримки, любові і теплоти, що Титанам просто і не снилось.
Дякую тобі за них!
Знай, я не підведу. Я і надалі буду залишатись собою - із заразним сміхом, з розмовами про мужиків (от тільки знайду тут когось достойного так і почну про нього говорити :)) ), зі своїм властивим лексиконом і зі своїми міцними обіймами!
І ше я не збираюсь мінятись через обставини. Я зможу знайти свій баланс навчання/відпочинку, тому що це Я, ну і тому, що тобі просто не буде з кого брати приклад, якщо я цього не зроблю :)) Тільки дай мені трошки часу і я це зроблю! Я обіцяю.
Одне попрошу, залишайся зі мною, і періодично нагадуй мені про це! Ти ж знаєш мою легковажну натуру :)))



Для Насті:
Цей лист - те, що я очікувала від тебе тоді і те, чого я чекала зараз. Дякую. Він переповнений любовю, наснагою і пристрастю - до роботи, життя, хлопця, мене :))
Ти неповторна і тому настільки важлива для мене.
Продовжую тему маленьких дівчат. Я думаю, що наш з тобою процес дорослішання вже майже завершений. Якщо ми чітко усвідомлюємо те, що вони (дівчатка) вже майже відійшли від нас, значить що вже скоро станемо зовсім дорослими. Знаєш, напевно зараз треба зробити наступний крок - подружитись з тією дитиною всередині нас і почати будувати нові, повномірні стосунки! Тоді не буде отого суму, який періодично може виникати ( і не затримуватись :) )
А ще я дуже за тебе рада. Це не прості, типові слова. Це слова від щирого серця. Це слова найкращої подруги. Я рада і я щаслива за тебе. І я двічі по тричі постукала за тебе :))



А ще я зрозуміла, що не хочу жити тут. Тут я не відчуваю своєї приналежності. Не має такого відчуття дому, чи хоча би натяку на те, що я можу його тут заснувати. Звичайно, все може змінитись, я закохаюсь, одружусь і для мене тут буде рай, але шось мало вірогідно. Напвено я занадто добре себе знаю.
Деякий час назад я сказала мамі, що напевно би змогла тут залишитись і відразу відчула якийсь сум в серці. Одночасно з ним, відчула сум в маминому голосі. Я не хочу сумувати сама і не хочу щоб сумували мої близькі. Я хочу бути поруч з ними.
З ними всіма!