Scared

Well, from this moment and till the time I will pass that fucking exam called TOEFL I will write here in English, because as it is stated in the book I'm preparing with it is of great importance for me to write more essays do develop my writing skills. :))))
I named this post in this way because I have few reasons for that :)
First of all Cuneyt is leaving on Sunday and I don't know when I will see him again. I know that I'm as usualy stupid to have relationship with interns, because in any case they will need to leave, but what can you do with myself ? :))))
He is suggesting me to have an internship in Ankara, but firstly he will raise TN and only after that we will talk :) I already heard lot's of good stories that they will easily find a TN for me and nothing happened after that. So, now I want to see result first and they will talk about that :)
I know that I will miss him a lot. But he is all the time saying that we will see each other very soon. Ok let's hope for better :)))) If he is a magician I want to see his tricks. :)
As for now, tomorrow he will be in Lviv and we hang out in the Lion city for the last time :)
I'm not crying because it passed, I'm smiling because it happened :)

Another reason to be scared enough is TOEFL. All my friends are saying that I will easily pass it, but I'm not that much confident in myself. Maybe I'm too strict to myself, but I worry about that a lot. I knew that I need to prepare for it long time ago, but my usual lazyness killed all efforts from my side :) I wasn't preparing before, because I was all the time saying to myself that if I woun't be selected why should I care, but now I'm selected and now I NEED TO PREPARE!!!!!!!
Ok, I'm not paniking, because everything will be great and I will pass everything that Life is giving me like a challenge :)

And this is all as for now. Ah, yes I forgot I don't have any information from my internship as well :(((

Мій стан

Так от. Вчора зрозуміла прописну істину, що я як завжди проявила себе не як всі нормальні люди. А знаєте чого? А просто тому що якщо у всіх людей депресія взимку, тоді коли холодно, а у Львові ще й каша під ногами, тому що двірники деколи забувають про свої обовязки, і просто тоді коли погана погода, то в мене все навпаки. В такі моменти я піднімаю собі настрій дуже легко.  Я радію дощу і снігу, я можу знайти зачаровану ялинку і памятати про неї весь день таким чином не звертаючи уваги на втомлені обличчя навколо мене. Та й просто можу піти  зголовою в навчання і отримувати від цього кайф. А от зараз у Львові неймовірно чудова погода. Світить сонце, не холодно і не гаряче, так як має бути 3 вересня. А в мене депресія. Не така там щоб битись головою об стінку, а така легка версія. Просто мені чогось не вистачає кожного дня. Я усвідомлюю, що скоро поїду на стажування і при чому далеко та ще й надовго. Тому я не буду бачити маму і своїх друзів тривалий період часу. Мені стає від цього сумно. Ще в мене дивна практика в аптеці, де я нічого толкового не роблю і просто гаю час, хоча мама каже, що в мене просто не проактивний підхід до справи.
А ще від мене поїхали два моїх хороших друга - Кубі і Ахмед. Якось сумно і пусто без них.  А ще й до того всього Качечки ще нема. І без неї то взагалі криє, бо немає мого сонечка, людини яка мене завжди опускає на цю Землю та й просто яка вміє в критичний момент мене заспокоїти і пояснити, що не все гівно нас оточує. От. Скучила я за нею. Але мене тішить те, що завтра вона має бути у Львові. Принаймні так говрилось спочатку, а  як буде невідомо. Може вона захоче лишитись подовше з Сергієм. Не знаю. Але я її сильно чекаю.
Не буду ще раз писати про те шо в мене немає хлопця. Та напевно навіть не втому була б проблема. Мені просто ніхто не подобається. Абсолютно. Навіть не знаю, що то зі мною робиться. Бо якби подобався, то хоч була б якась мета?

Кароче, я зрозуміла корінь всіх моїх депресій. Мені просто треба забити кожен мій день під завязку. При чому якимись суттєвими та різноманітними справами і тоді в мене просто не буде часу на депресію чи просто поганий настрій. :))))

А ще я сьогодні зранку зробила маленький подвиг. Я зробила зарядку і качала прес. Для мене це означає багато. Тому люблю себе хорошу за це. Тепер треба випробувати стратегії Кові про закріплення навика на протязі 21 дня.
Спробую, а там напишу як в мене все вийшло :)))))

Мені сумно

Хм.

Ну ось.

Тепер використовую блог як допомогу при поганому настрою. Про що це говорить?Напевно про те, що моя Качечка ще далеко. Про те, що в мене як завжди купа варіантів, як прожити наступний день і немає конкретної мети в цих варіантах. Та й просто задрали всі.

Думаю для мого такого песимісточного настрої все таки є обєктивне пояснення. Пера за все прийшла осінь, а з нею купа змін, до яких потрібно буде прилаштовуватись, при чому так, що б бути у виграші. Закінчилось літо, а з ни м і літні канікули, коли можна було просто тусити з друзями і нес ильно задумуватись над проблемами завтрішнього дня :)))
А ще я запланувала поїхати на стажування поїхати цієї осіні. Можу сказати, що певний прогрес в цьому вже помітен. Наприклад завтра буду проходити інтервю для стажування на фармацевтичній компанії в Індії. Думаю буде весело як підчас інтервю, так і в Індії :)))
А ще хулера, знову кохана Політехніка з корупцією, професорами придурками та й просто з моїми улюбленими придурками одногрупниками.

А ще знаєте що, пацани? Я втомилась подорожувати. Можете собі таке уявити? Я просто втомилась від того, що постійно переміщусь в географічному просторі, що змушена прощатись з дорогими мені людьми, та й просто задрали мене наші чудові дороги. Ось що я вам скажу : НІКОЛИ НЕ ЇДЬТЕ В БІЛОРУСЬ ПО ТРАСІ, ЯКА ЙДЕ ЧЕРЕЗ РІВНЕ!!!!! Просто не витримаєте цієї постійної трясучки на всіх дірках, якими рясніють наші дороги :)(

Ладно, в мене поки що все. Набридло жалітись. Піду ділом займатись :)