воскресенье, 30 ноября 2008 г.

माय इंडिया

So, my dear friends, I'm in India, in the city called Chandigarh. Well, at this very moment I'm fifth day at this teritory.
Till this time I was writing down my feelings in the notebook that I was caring with myself and now I have a possibility to work on-line with my blog.
This were probably 5 the most strange days in whole my life. In this country everything is very0very different. Even the smell of the air.
So, in Chandigarh I was meet in the airport by lovely guy, Rahul, and at that moment I understood that I will have a lot of fun :)
The thing is that I'm really different to people that are around me by the color of my skin. If in Turkey I could feel attention from men side because I was beautiful in thier consideration, here first factor is that I'm white. So, at this moment I feeling a bit discomfort because of that, but in generally I'm making fun out of that. When they are staring at me like that I just start to shout that show is coming to the city and they have unique opportunity to look on me :) My friends here really like this actions from my side :()
Also, there were two first working days. At the first one I had an interview with the HR-director and also with the CEO and with Finance director. All of them are really cool people. But before all of that I was waiting from 11 am till 3 pm for a meeting with all of them :()
No, I have clear Job Description. This is something that is making me feel glad. Also I have a possibility to develop my presentation skills, because I will be delivering presentations for the workers about the book about pharmaceutical market globaly to the people I'm working with :)
I have a cool chief, but he is working too much and wants me to work the same ammount of time. I already told him that it will be not possible. Till now I don't have my working place and also I don't have computer and internet acess. What can I do? It is India, I need to enjoy my time here as they say :)))
Also I found here great friends. Among them are Navdeep and Gottam, Cesar and Raffael. They are very great and I like them a lot. The time that I spend with them is passing very quickly :)
At this very moment I'm siting at the most disgusting place ever, or by another words in my house. The smell here is shitty, because lot's of people come yesterday for the party. Which, was by the way very great.
Till this time I had just several cultural shoks. First and the biggest one is that it is forbidden to hug, kiss or even hold a hand of your girlfriend/boyfriend. If people around you will see that they call to police and we can be taken to the prisonn. Yesterday I did the crime :)
Anoter cultural shock is transport. Have you ever tried to ride in something without doors, windows and other necessary things and also this something is producing enormous ammount of sounds, dust and other shit.
I did. It is not that something that I enjoy in India.
This is probably all that I can say for this moment of time. Now, I'm going to sleep in my dusty room, with shitty balnkets and without shits on my bed. Noone is carring about it :)

вторник, 18 ноября 2008 г.

Люди

Сегодня встречалась с Тадеивной. Типа праздновали ДР Ромци, а на самрм деле просто он как всегда водил нас на суши. Люблю я его :)
А вот сейчас сижу дома и мне пришла мысль о том, что люди, когда узнают, что я еду на долго и очент далеко страшно хотят со мной встретиться, я вдруг становлюсь для кого интересна и не только как друг, вдруг у всех этих людей проснулось желание побыть со мной хоть немного времени. В чем причина? Где они были раньше? Где были все эти страждующие моего внимания?
Что мы как всегда не ценим того, что у нас есть и начинаем думать об утрате, когда она уже произошла? Когда люди со мной прощаються, то как правило говорят про пол года, а на самом деле они говорят мне пока до следующей смс, которую так легко написать, когда соскучишся по мне. Ну разве не так? Ведь стать ближе к человеку на самом деле так просто,особенно в современном мире. Шлавное иметь на это желание.
Мне грустно.
Это всем так тяжело, кто едет на стажировку?

понедельник, 10 ноября 2008 г.

Успіх і я

Думки мого сьогодення.
Я люблю бути успішною, в той же час я усвідомлюю, що від поразок я вчусь набагато більше ніж від перемог. Тому я з радістю готова переживати і перший і другий стан.
Але напвено критичною для мене є динаміка. Мені потрібно постійно переживати злети і падіння для того, щоб відчувати на собі ритм життя.
Цього літа я досягнула великих резальтатів. Перш за все я побувала в країні моєї мрії - Туреччині. Я побачила все те, про шо мріяла. В мене були такі стосунки, яких я хотіла. Після того, я стала фасилітатором на ТТТ. А це говорить мені про те, що мій талант фасилітатора був признаний. Там я провела неймовірні дні і відкрила для себе нових людей і старих по-новому. Серед них: Олежик Піх, Луценочко, Доценко, Зімалетто, Крістіна і Волошка.
Кожен з них став для мене дорогим. За всі прожиті разом хвилини ТТТ.
А потім було те чого я так давно чекала - результати стипендії ім. Фулбрайта. Я її виграла і ще одна моя глибинна мрія - навчання в закордонній магістратурі реалізувалось. Це вже тільки потім стало очевидним, що для остаточного досягнення цієї мети ще треба попрацювати,але тоді все було в чудовому рожевому сяйві. А потім сталась в моєму житті ще одна приємна річ над якою я працювала 6 місяців - я знайшла стажування своєї мрії. По спеціальності, в Індії, правда тільки на 3 місяці, але я думаю, що я зможу знайти для себе ще щось,для того щоб пробути в цій неймовірній країні 6 місяців. Ось таким було моє літо і перші 2 місяці осені.
Але останнім часом ситуація трохи змінилась.
Мене здається знову кинули, хоча я і не впевнена в цьому до кінця, тому що схема класична - не піднімають трубку, не відписують на повідомлення і просто не даються чути вже 10 днів. Ну що ж. Пережила тоді, переживу і тепер, бо я сильна.
Мене збила маршрутка і я маю сидіти дома, без звичної для мене активності.А ще маю на нозі приємний спогад тих подій - гіпс, від якого я просто в захваті і тепер просто не уявляю свого життя :(((
Я даремно сиділа в Києві 3 дні і мені таки не відкрили візи, хоча і пообіцяли видати в кінці місяця. Поживем - побачимо.
Ну от так проходить мій солодкий листопад.
Через 2 тижні я їду з України. Я їду від мами і від друзів. Складно, тужливо, але обіцяє принести позитивний розвиток професійних та особистих навичок. Приїду - подивлюсь :)
Я не кажу, що я нещасна, навпаки, я щаслива, що все це відбувається саме зі мною, і все ж таки я зрозуміла мені потрібна динаміка для того, щоб відчувати себе в грію. Мені потрібен хоча б мінімальний, але успіх кожного дня.
А можливо я його просто не помічаю?
Я знаю, що в мене є причини бути щасливою кожного дня і цих причин є набагато більше ніж в половини людей на цій планеті. Тоді можливо мені
потрібен хтось хто буде мені постійно про це нагадувати?

пятница, 7 ноября 2008 г.

Корупция

Пережила эту ситуацию и решила, что просто не могу не написать про нее сюда.
Дело в том, что многие наверно уже знают, что меня сбила маршрутка и по сему прекрассному поводу я теперь должна сидеть дома с гипсом на ноге на протяжении 2 недель да и еще потом ходить на процедуры по разминанию всех замерших частей конечности. То, что времни ходить на физ процедуры у меня просто нет доктор еще не знает, но в скором времени прийдется ощасливить.
Так дело состоит в том, что мама решила серйозно взяться за это дело и поставила его на официальный лад. Теперь дело передано в милицию и проходит расследование криминального дела. Ну и соответственно как это ведеться в нашей стране там уже побывала виноватая строна и хорошенько помазала себе путь к боевым наступлений. Именно поэтому когда я пришла на суд-мед экспертизу тетя врач вдруг совершенно случайно не нала шишки у меня на голове оит удара зеркалом. Ей срочно понадобились мои снимки, которые я уверенна потом могут странно куда-то пропасть. После этого мы поехали в поликлинику, где травматлог все нашел, но то уже как говориться совсем другая история :))
Так а написать я хотела про другой случай.
Делов том, что в карточке нужны записи терапевта, то есть семейного врача. А так как мой семейны йврач на больничном, а запись нужна сейчас и уже, то пошли мы с мамой к врачу, который меня с рождения вел. Раньше это была молодая и жизнерадостная женщина, которая просто лучилась любовью к детям и неусыпным желанием помогать всем вокргу себя. Сейчас желание никуда не пропала, только женщина постарела неимоверно.
Так как она педиатр, то помочь нам привела какую-то молодую докторицу, которая наверно сама универ закончила в этом году или около того. Так вот эта девочка решила нам помочь, померяла давление, послушала меня. К большому моему ужасу нашла у меня отклонения митрального клапана и я наконец-то поняла причину моих кратковременых болей в сердце и еще наверно она хотела меня спросить про половую жизнь, потмоу что вопрос про месячные был, но наверно при маме постеснялась :))))))
Так вот  этот врач все писала так как надо и в какй-то момент мама достала из сумки 50 грн и начала ей сувать в руки, но та отбивалась и мама положила их ей в сумку.Девушка говорила в этот момент по телефону и ничего не могла поделать с напором мамы да и к тому же это бывает довольно трудно сделать и без говорения по телефону.
Так а чего я собственно сюда пишу. Делов том, что мне и сейчас как-то не комфортно от этой ситуации. Дело в том, что мне довольно трудно кому-то что-то вручить как подарок, при чем даже если мне человек очень помог. Просто я расцениваю это как взятку, а взятки я давать не хочу. Вот мне и кажеться, что совим поведением я только буду увеличивать и до того прискорбную ситуацию в моей стране.
Но вот что меня просто как-то негативно впечатлило здесь, так это то, что мама так привыкла давать взятки и она считает, что правильный процес если ты длолжен поблагодарить хорошого человека. Я понимаю, что она не виновата в том, что так ведет себя, просто у нас такая страна и система в ней работает только таким образом, что если не ты замажеш и тебе напишут, про то что ты действительно болен после того как тебя сбила маршрутка, так прийдет водитель, забашляет и еще мне прийдется его лечить, потому что он бедный распереживался и теперь у него инфаркт.
Так вот, я пониамаю, что в нашей стране по другому нельзя, только как-то мне неприятно от этого и все.
Когда уже у нас в стране будет так что виноватые будут наказаны, а постраждавшие будут реабилитированы и получат материальные компенсации?
Буду ждать светлого будущего!

понедельник, 3 ноября 2008 г.

АААААААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!

Так все!
Я так больше не могу!
Сегодня я поняла, что просто не могу нормально функционировать без следующих вещей:
1) Наличие интернета
2) НОрмального здоровя ну или хотя бы движимых всех частей тела
3) Нормальной личной жизни
Без первого у меня просто не получается жить потому что я ен могу не работать на компе, а к сожелению вся моя жизнь протекает он-лайн и у меня просто нет другого выхода как пойти и оплатить интернет завтра!!!!!!
Второе, у меня просто не получаеться настроиться на рабочий лад когда у меня не ходит нога и гипс, который сука крошиться попадает вовнутрь и так все неимоверно чешиться!!!!!
А в третих мне уже надоели отношения на расстоянии да и к тому же какие-то странные отношения могу я вам так по секрету сказать. Мне пишут и говорят, что любят, но как- то мне странно ощущать, что я для кого картина, которой можно восхищаться.
Не хочу быть картиной, хочу быть просто любимой!!!!! Хочу чтобы меня целовали и обнимали в реальности, а не виртуально!!!!!!
А еще хочу чтобы кто-то сдал за меня GRE, потому что то пиздец и я полная дура!
Так все, высказалась, пошла работать!