Думки мого сьогодення.
Я люблю бути успішною, в той же час я усвідомлюю, що від поразок я вчусь набагато більше ніж від перемог. Тому я з радістю готова переживати і перший і другий стан.
Але напвено критичною для мене є динаміка. Мені потрібно постійно переживати злети і падіння для того, щоб відчувати на собі ритм життя.
Цього літа я досягнула великих резальтатів. Перш за все я побувала в країні моєї мрії - Туреччині. Я побачила все те, про шо мріяла. В мене були такі стосунки, яких я хотіла. Після того, я стала фасилітатором на ТТТ. А це говорить мені про те, що мій талант фасилітатора був признаний. Там я провела неймовірні дні і відкрила для себе нових людей і старих по-новому. Серед них: Олежик Піх, Луценочко, Доценко, Зімалетто, Крістіна і Волошка.
Кожен з них став для мене дорогим. За всі прожиті разом хвилини ТТТ.
А потім було те чого я так давно чекала - результати стипендії ім. Фулбрайта. Я її виграла і ще одна моя глибинна мрія - навчання в закордонній магістратурі реалізувалось. Це вже тільки потім стало очевидним, що для остаточного досягнення цієї мети ще треба попрацювати,але тоді все було в чудовому рожевому сяйві. А потім сталась в моєму житті ще одна приємна річ над якою я працювала 6 місяців - я знайшла стажування своєї мрії. По спеціальності, в Індії, правда тільки на 3 місяці, але я думаю, що я зможу знайти для себе ще щось,для того щоб пробути в цій неймовірній країні 6 місяців. Ось таким було моє літо і перші 2 місяці осені.
Але останнім часом ситуація трохи змінилась.
Мене здається знову кинули, хоча я і не впевнена в цьому до кінця, тому що схема класична - не піднімають трубку, не відписують на повідомлення і просто не даються чути вже 10 днів. Ну що ж. Пережила тоді, переживу і тепер, бо я сильна.
Мене збила маршрутка і я маю сидіти дома, без звичної для мене активності.А ще маю на нозі приємний спогад тих подій - гіпс, від якого я просто в захваті і тепер просто не уявляю свого життя :(((
Я даремно сиділа в Києві 3 дні і мені таки не відкрили візи, хоча і пообіцяли видати в кінці місяця. Поживем - побачимо.
Ну от так проходить мій солодкий листопад.
Через 2 тижні я їду з України. Я їду від мами і від друзів. Складно, тужливо, але обіцяє принести позитивний розвиток професійних та особистих навичок. Приїду - подивлюсь :)
Я не кажу, що я нещасна, навпаки, я щаслива, що все це відбувається саме зі мною, і все ж таки я зрозуміла мені потрібна динаміка для того, щоб відчувати себе в грію. Мені потрібен хоча б мінімальний, але успіх кожного дня.
А можливо я його просто не помічаю?
Я знаю, що в мене є причини бути щасливою кожного дня і цих причин є набагато більше ніж в половини людей на цій планеті. Тоді можливо мені
потрібен хтось хто буде мені постійно про це нагадувати?
1 комментарий:
Ох, Юлька. Не знаю, уж по какой причине, но мой фидер пробился только сейчас и я сегодня все скопом получил твои посты и только сейчас прочел. Много у тебя всекого интересного .. ) .. и хорошего и не очень .. как твоя нога .. ? .. я надеюсь гипс успели снять до отлета . .? ) .. на самом деле я за тебя рад ) Что ты решилась таки поехать. Думаестся мне что изменения которые эта поездка привнесет в твою жизнь намного важнее всех культурных шоков вместе взятых .. ) .. хотя они конечно многое значат .. ) .. а по поводу желания быть успешным .. я тоже вот недавно обнаружил, что не то чтобы уж совсем, но все таки пусть неболших каждадневных побед мне все таки не хватает .. и я .. в общем увеличил количество "мест", где эти победы можно себе добыть .. конечно не только ради этого .. но этот фактор тоже доставляте немало радости .. займись чем-то небольшим в свободное время .. если оно конечно у тебя там присутствует .. ) .. а вообще - многих тебе приятностей там ... и побольше таких преступлений, как ты уже совершила .. )
Отправить комментарий